Татуся Бо
Татуся Бо на Еспресо ТБ[ред. | ред. код]
Я художнік[ред. | ред. код]
- Писано Татусею Бо 15 вересня 2014 року од Р.Х.
Іноді мені сниться шо я беру в руки щіточку, фарби, олівці… неважно… і рисую я так афігєнно рисую, шо прокинувшись не можу понять чого ці руки іще не золоті, і де мій бенефіс блядь, де пачот, де галєрєя, де мастєрская с пентхаузом. І тоді я хочу рисувать, і я бачу картіну, шикарну картіну. Так шо Далі сбриває уси, Пікассо тіряє голову, а Шишкін вішається в єлях. В мене там всплєск, експрессія, мисль, сюжет. Я хватаю карандаш і начинаю наброскі. Воно ж як пре людину так лучче не останавлювать. Я малюю руку.
В картінах важно шоб була чіясь рука.
Мастєра напрімєр, ілі зловєщого підараса.
Ілі ізящная длань соблазнітєльніци. Ну хотя би рука мастєра, в якій узнається кість, мазок і смєшиваніє.
Після руки я обично рисую лістья, лістья нєвєдомого дерева в мене получаються лучче всього. Я колись открию виставку «Лістья якой-то хуйні», ботаніки сойдуть с ума і запрітять мене як явище.
І слава Богу, бо вони ще не бачили як я рисую Коня.
Конь це сімвол. Харашо єслі в картіні єсть конь. Це гордо виносліво і вєчно. Особливо коли під хвостом у коня занімається заря ілі вспихує послєдній проблєск заката. Конь це дуже романтічно, ососбенно єслі вітер грива, вся хуйня і висить уздечка, болтається одіноко на вітрі, зразу всім стає жалко того хто бросив уздєчку і коня, і зразу всі думають шо то який-то блядський єсаул, сіпаратіст кончений. Єслі я захочу шоб на мене обявили охоту зоологи, я начну рисувать коней. І вообще хай скажуть спасіба шо не пернатих і не білочку. Бо колись я в отаком приступі рисувала голуба на руці. Голуб був якийсь із тих шо родили прадавніх птєродактілів. І рука кстаті там тоже була якась ше не совсєм человєчєска. А ще от недавно дитина просила в мене «бііську» і я малювала «бііську» прийшов чоловік, подивився на фіолєтові вуха і зільоний хвіст, і сказав «Єслі б я не знав шо ти бросила курить почті 10 год тому… Сонечко не травміруй дитину». Я тоді обідилась, мені напрімєр нравився у білочки пупок … і третє біле око.
І ще на картіні нада намалювать дерево. Дерево то епічно. Це як в літературі написать опис якоїсь хуйні, над якою страдатимуть учні в школі, а аспіранти писатимуть статті, на тєму «шо іменно хотів сказать тут автор». От в образотворчому іскусстві замість трьохстранічного опису вранішнього поля должне буть дерево. Потім в галірєї люди должні стоять і полчаса втичить в те дерево і думать, «шо хотів сказать цим художнік».
Я коли буду рисувать дерево то мислєнно посилатиму крітіків, шоб потом один із них неожиданно докопався до істіни і одїбався од хароший людей.
Дуже харашо коли в картіні єсть обнажонка. Лучче всього коли обнажонка на коні, ілі під деревом ілі в листі, не важно. Огольонна грудь чи намьок на упругу задніцу мущіни, може спасти вернісаж і добавить пару тисяч к стоімості шедевра.
Я постараюсь шоб не було фалліческіх символів, хай сказяться псіхологи і псіхоаналітіки. Вони довго шукатимуть шоб пояснити моє іскусство банальним недойобом ілі яким-то сложнопроізносімим комплєксом але я не малюватиму фаллічних символів.
А ще на картіні повинна бути подпісь. Я щитаю шо на картіні кроме подпісі должно буть і названіє. От я б напрімєр своїми б руками написала б там привичну кардіограму «Моя хуйня». І далі така страшна краказябла.
А ще в мене десь должні закончиться краски і я буду дорисовувать кока-колой ілі томатной пастой, ну так шоб не дуже замєтно було.
Потом коли мене одпустить, я пойму шо цей рісунок нада зжечь. Потому шо кот с уздєчкой красного цвєта із свєркающими зільоним свєтом яйцями, которий іде до дерева на якому видніються сіськи – це не картіна, це вже діагноз.
І вообще, де ділась рука?
.
Антологія будуна. Пільмєні[ред. | ред. код]
- «Моєму ученіку і даже соратніку Женьці посвящаїться))) Я знаю шо ти мене читаєш. Надіюсь жизнь у тебе весела і щаслива. Але це ще не значить шо Женька герой цієї історії ілі даже персонаж. Женька тут може даже ні прі чом, а може і прі чом, а може він просто рядом проходив, хто зна, мене там он вобще не було)))»
- ~
- ~
Для того шоб прийшов будун своєй страшной сєрой поступю із страшними запахами, не обізатільно пить водку, жерти черпаками вино чи херачить пиво літрами. Достаточно зустріть харошу компанію, яка каже кодову фразу "Ви такі прікольні, пішли з нами". Воно б канєшно юним дамам насторожиться, взмахнуть рєсніцами і заорать дурним голосом "Да как ви смєєтє? Да я вам шо?". Але істінні лєді так не поступають, істінні лєді сначала оценюють в скільки прийомів мона отправить приглашающіх в нокаут, потом прощитують маршрут і точки отступа і кажуть "Та ми не пєм".... Но іногда ж да... пить не обізатільно. І да, іногда мужчини в отвєт на таке кажуть "Так в нас не пить! У нас тут... гомеопатія, мона даже сказать травнічество". І тоді істінні лєді думають " А мать йо так! Скоко той жизні! В жизні нада перепробувать всьо" і прочі глупі глупості.
Таєчка і Інночка - істінні лєді маленького містечка, Інночку дуже любили мужчіни, вона обладала видающимися внєшніми даннними і заразітєльним смєхом, од цього книга контактів в її телефоні була переповнена записами тіпа "Сашко Кирпич, Віталік Придурок, Антон Небратьтрубкунізашонасвєтє, Валєра Косоглаз". У Таєчки все було трошки іначе у неї був прошлий недобитий роман і нинєшній стрємітєльно развівающійся. Від цього Таєчка шукала стрессу, але напиться боялась.
Тому предложеніє "Пішли з нами" істінні лєді прийняли як визов. Нє ну а чо б і не сходить. Мама ж казала "не пий скатіна", про "не кури" не було ні слова, к тому же це ж не сігарєти... Логіка проста і доволі логічна, хоть і не всім понятна. Тємболєє маршрут пролягав знакомими стежками і оттуда мона було бистро і бескомпромісно сваліть до Інночки на роботу ілі вплавь холодним Хоролом.
"Ми чуть-чуть" - сначала заявили істінні лєді протягующи руки до косячка. "Та ладно, давай ще"... продовжували смущаться лєді. Потім дєвочки всірйоз балакалаи, а хлопці стояли рачки від сміху, потому шо всірйоз по істіннолєдському то так шо вся рєзідєнтура камедіклаба нєрвні і грустні подростки.
Для істінних лєдєй в гомеопатії главне не спалиться, тому дєвочки отошли в сторону сказали, а тепер ми вас мальчіки не знаєм і пішли в центр - де пахло хотдогами пивом і веселощами. Десь по дорозі до запаху ходдогів дівок і накрило. Далі відомі лиш обривочні свідчення...
- - І от ми йдем, а вони віздє - ну це ж паліво. Ми ж з ними всі рази знакомились. Причому Інка каждий раз називала разні імена. Вона помню, даже сказала - "Ну всьо міссія провалєна, в мене імена кончаються"
- - Я ж нічо... я просто хотіла з ним познакомиться. Ну підійшла тіхонько і нєжно йому кажу голосом соліста бутирки "запахло вєсной", хто ж знав шо в мене так получиться?! хто ж знав шо він такий нєрвний, почав тікать, упав, розбив їбало. Жалко його тепер.
Таєчку в ту ніч боялись таксісти бо вона приходила час від часу на стоянку, сідала в машини і казала водієві "Моншер Гамлєт...". Їм хотілося ковбаси і всєлєнского щастя і шоб отпустило. Вони даже заходили в магазіни - світлі і красіві але там не було ковбаси - там висіли клізми, на вітринах стояли мазі від геморою і продавець псіхувала - "дєвочки 3 часа ночі, яка нахєр ковбаса в аптеці? Беріть гематоген."
- - А давай будем співать про звьозди...
- -...
- - Бля Тайка, як ахуєнно ти співаєш. Врєж іще про любов.
А ще в ту ніч дєвочки дзвонили всім посписочно окрім родичів і работодатєлєй. Воно ж да коли тобі дуже весело і інтересно обовязково нада узнать шо у остального міра теж настільки насичене життя. Тому майже кожен абонемент отримав тоді дзвінок з протяжним голосом "прівєєєт А шо ти робиш? А чооооо ти спиш? А розкажи мені про жизнь" дєвочкам тоді іскрєннє пощастило стільки раз почути посил, отсил і маршрут, шо тільки чудом вони туди не дійшли.
Але все це дрібниці. Про всю історію оцю про свправжніх істинних леді я узнала з того, шо під ранок Таєчка подзвонила своєму бившому і пічальним голосом сказала "Сірьожа, я тут стою на улиці і дуже хочу пільмєнєй".
Пільмєнєй вона понімаєте хоче на вулиці в 4 часа ночі... І сірьожі, котрий за сотню кілометрів це срочно треба знать. Але бивші вони такі...
- - На якій вулиці ти сонечко?
- - На Лєєєєєніна!
- - В якому городі, зайка моя?
- - Не знаю, Сірьожа якісь у тебе дуже грустні вопроси. А я хочу пільмєнів вкусних з мясом.
Трохи менше ніж за годину дівчат посеред довжелезної вулиці вже ловив Сірьожа. На шо Таєчка кривилася і сообщала " а курочки шо не було". Сірьожа предчувствував реанімацію билих отношеній і був готов на всьо. Тому повіз додому дівок з пільмєнями і курочкой. І тільки там коли на кухні ввімкнулось світло він побачив цих двох інопланєтянок і поняв - шо всьо хуйня, пєльмєні зря. Ну в принципі так воно і оказалось - дєвочки з нечуваним апєтітом навалили пільмєні і курку і со словами "Спасіба Сірьожа" вони довольно похіхіківая пішли спать.
Утро полегшення не принесло, Таєчка обіжалась на ковьор, і угрожала йому разводом, бо він був слішком красний і даже слішком ковьор. Інночка возмущонно балакала з пєльмєнями які жили повсюду. Пільмєні мішали жить. Пільмєні боліли в шлунку, пільмєні породжували локальну війну. Із-за них Інночка через деякий час просила в аптеці "таблєтки од голови з вітамінами для пєчєні, но шоб помогало при почках. І тільки спустя дня три коли вже справді відпустило, Істінні лєді єдінодушно согласились - "блядь лучче б ми пішли і напилися!".
А Сірьожа грустний курив мені в голову і розказував, "Я ж понімаєш летів як йобнутий...з пільмєнями, спасать їй жизнь, я шукав ту блядську вулицю Лєніна, а вона... вона знаєш як жрала ті пільмєні ? двома руками, двома, сразу, в один рот!!! А в мене ж любов, а вона обкурена скатіна рже і жре і всьо. вона даже остаться мені не предложила, зараза! Другий раз так бортонула. Скатіна!"
